«Він був хорошою людиною», - так про Стеця Павла міг би сказати кожен із однокласників.
Навчався Павло в ЗОШ І-ІІІ ст. №6. Після закінчення 9-го класу - у ПТУ №7, пізніше, коли визначився з майбутньою професією, вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові.
Усі: і вчителі, і колишні учні ЗОШ №6 - згадують про нього як, про дуже чемного, порядного і совісного хлопця.
У школі був дисциплінованим, вимогливим до себе учнем, уважним і чуйним товаришем, завжди готовим надати допомогу, користувався повагою серед учителів і товаришів. Напевно, ці риси і спонукали хлопця стати військовим. Стець Павло був військовослужбовцем 128-ї гірсько-піхотної бригади м. Мукачева. Не один раз служив у зоні АТО, повертався додому, радів зустрічам з рідними, знайомими, близькими, але проходив час - і Павло знову вирушав на схід. І загинув там, у Нікішині, під Донецьком, під час виконання військового обов’язку, захищаючи Батьківщину. Ще одна людина пішла з життя. Біль, сум, важка втрата для всіх…
Відповіднодо УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИвід 15 березня 2015 року № 144/2015 нагороджений:
· за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
· нагрудним знаком «За оборону Донецькогоаеропорту» (посмертно).
· рішеннямсесіїМукачівськоїміської ради йому присвоєнозвання «Почеснийгромадянинміста Мукачева» (28.05.2015р., посмертно).
«З Павлом ми знайомі з 1997 року, разом пішли в перший клас, разом і закінчили школу, - розповідає про загиблого шкільна подруга, однокласниця Тетяна Войтун. – У школі він був дуже старанним учнем, навчався добре. Із усіма підтримував дружні стосунки, його поважали й любили, суперечок і конфліктів із кимось не було ніколи».
А Танчинець Діана, однокласниця Павла, згадує, що він був сором’язливим хлопчиною, який навіть «боявся» поглянути на дівчину. Але минав час, Павло змужнів і змінився.
«Після 9-го класу ми з Павлом навчалися в різних закладах, та час від часу спілкувалися, - розповідає Діана. – На згадку навіть залишилися шкільні валентинки, які він мені дарував. Це для нас усіх важка втрата. Ми у листопаді повинні були зустрітися, рідна сестра Павла повідомила, що він повинен приїхати із зони АТО. Але так і не повернувся… Ніхто не міг подумати, що він загине, захищаючи Батьківщину».
Багато воїнів загинуло у зоні АТО. Тільки тоді ми повністю усвідомлюємо величезну втрату і біль, який супроводжуватиме нас усе життя, коли це стосується друзів, знайомих, близьких. Адже вони, воїни, патріоти, герої, віддали своє життя за те, щоб над нами небо було мирне і ми могли спокійно ходити по своїй землі.
Людина вмирає, а пам'ять - вічна. Герої не вмирають!
|
